Вас вітає
Незалежний медіа ресурс
 
Цитати та афоризми
Коли чернь починає розмірковувати - все пропало. (Вольтер)


вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Авторизація

  Запомнить меня  [?]
Забыли пароль? |  Регистрация


Также Вы можете войти используя:
Yandex Google Вконтакте FaceBook Mail.ru Twitter Livejournal Loginza MyOpenID OpenID WebMoney
Корисні посилання
Для отображения блока требуется Flash Player 10

$MYINF_31$

Радіо Онлайн
Слухати
 

Жовтневе паломництво

Тетяна Лукінова 02-10-2017 19:25

І знову я тут, чуєш? Не втрималась. Ось так – не можу цьому опиратись. Хай йому грець! Тільки вчора давала собі слово, що то було востаннє: ноги так боліли, аж в голові гуло. Та де! Ті ж самі старечі ноги, які ледве дочалапали до четвертого поверху після довгого переходу півдоби тому, сьогодні зранку знову несуть мене у цю місцину. І – ні нарікань, ні болю, ні сумнівів.

 

А, може, повернутись, доки не пізно? А що, як… О, ні! Щойно забовваніли попереду перші сосни, як я вже не йду,а біжу підтюпцем. Бий тебе сила божа! Дай-но, відсапаюсь… невже?! Прямо тут-таки,скраю?
Є! Ось він, перший! Білесенький,ще мокрий, слизький… Руки тремтять, губи вже шепочуть подяку Тобі. Не шкода для мене такого красунчика? Ще ж молодий, міг би почекати. То де другий? Вони ж поодинці не трапляються – це не моє відкриття. Констатовано і доведено ще в давнину.

Ага, осьдечки. Та ще кращий, та ще привабливіший! Аж поцілувати хочеться. Ну, завертілось… Вже не відпустить. Та й сама не зможу зупинитись.

Тепер ступаю дуже обережно. Дивлюсь – придивляюсь, аби не проґавити свого щастя. Тихо, тільки чую свій подих та іноді під ногами щось хрусне. Враз сполохано, з розпачем, мов лезом по венах – благальний крик кошеняти…в мене над головою?! Що за мара! То це Ти так жартуєш?

Темний силует пташини( не з дрібних) стрілою протаранив гілля, майнув, зник
.
Знаю ж цей трюк, чула вже не раз, а таки знову піймалась – серце захололо, моторошно…Потроху холод сповз з-під грудей кудись донизу. Та отямся ж! Все тільки починається, пильності не втрачай.

Еге, мої брунатні опришечки! Та вас тут – не злічити. Як викупані, аж блищать. Заклопотано озираюсь: роботи багато, на дев’ятому перелік припинила, збилась. Та нехай. Потім підрахунки вестиму, зараз не до того. Головне – всіх помітити. Недарма ж я їх «опришками» охрестила: неначе і не ховаються, капелюхи нічим не замасковані, а пройти мимо дуже легко – надто вже зливаються з усіма атрибутами, характерними для соснового лісу. Філігранна майстерність пошуку, інтуїція мисливця-професіонала, точно прицілений погляд, «незамулене» око – і їм не оминути твого жертовного кошика. Та чи й жертви вони насправді? Це їхня доля, а долі не обдуриш і не уникнеш.

Лежіть собі смирнесенько, так вам призначено! Я – лише знаряддя, інструмент, випадковий виконавець того призначення.

Ой, щось мене так і тягне до отої ямки, неначе магнітом…Отакої! Ти сьогодні багатий, мов Крез. А щедрий, мов святий Миколай. Я ж Тебе так люблю, не дозволю ні собі, ні будь-кому іншому скривдити. Дякую! Це просто неможливо, я не вірю очам. Треба сфотографувати, бо інші теж мають це побачити: такі гіганти заслуговують на особливий ритуал…так, зроблено. Сьогодні ж увечері виставлю у ФБ. А як же до нього підібратись? Ніби якесь святотатство скоюю, бракує рішучості, рука не піднімається, перехопило подих…

Вперед! Це ж мій перший боровичок сьогодні! Цікаво, скільки цей «малюк» потягне на вагах? Ого! Та він пів відерця заповнив! Рано ж мені доведеться сьогодні повертатись додому - тари більше нема.
Прикро…

От заковика! Може, понишпорити по кишенях? Ура! Знайшовся якийсь пакет. Ну, от все і влаштувалось. Далі!

Холєра ясна, хтось на мопеді припхався. Як Тобі таке? Стерпиш? Ну-ну…

А як на мене, то це – неначе у храм на коні. Та хіба йому заборониш? Він, мабуть, бездітний. То для кого йому оце все зберігати? Він тут виключно заради свого черева. Просто користувач. Не ображайся на нього – пусте! Пожалій убогого, хай собі їде.

У Тебе багато таких, як я, запевняю. Ми обожнюємо Тебе – не за те, що Ти нам даєш, а за те, що Ти – є.
Кожне твоє спиляне дерево – то наша сльоза. Кожна пластикова пляшка, зневажливо кинута Твоїм донькам під ноги – то незагойна рана в наших душах. Кожне згарище від багаття, недбало засипане сміттям – то страшний рубець на серцях Твоїх шанувальників.

Пробач нам за те, що нас немає поряд щоразу, коли ті покидьки плюндрують Тебе.

Могутній і беззахисний Ліс, Ти – мій Єрусалим. Благословляю Тебе і Твого благословення прошу…

…Сонце вже по той бік дерев. Стомлена, мов той пес-безхатько, але втішена і розраджена, мов живої води напилась.

Мої трофеї копичаться гіркою під саму дужку відерця. Донесу? Аякже!

Хай люди дивуються, хай питають: « Це з нашого лісу?»

Відмовляю: « Атож, з НАШОГО!»


Попередня стаття:  Дякуємо вам, Добрі Люди!
Наступна стаття:  

Коментарі користувачів

Додати коментар

Вибачте, у Вас не достатньо прав для коментування.

 
 
 
Rambler's Top100