Вас вітає
Незалежний медіа ресурс
 
Цитати та афоризми
Ідеальний уряд неможливий, тому що люди наділені пристрастями; а не будь вони наділені пристрастями, не було б потреби в уряді. (Вольтер)


вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Авторизація

  Запомнить меня  [?]
Забыли пароль? |  Регистрация


Также Вы можете войти используя:
Yandex Google Вконтакте FaceBook Mail.ru Twitter Livejournal Loginza MyOpenID OpenID WebMoney
Корисні посилання
Для отображения блока требуется Flash Player 10

$MYINF_31$

Радіо Онлайн
Слухати
 

Історія Борівщини

Історія Борівщини



     Лесь Ісаїв
     "Борівщина в минулому та сьогодні", уривок

     Селище міського типу Борова є найбільшим населеним пунктом району (тут зараз проживає 1/3 всього населення Борівщини) і його районним центром.
     Як пише в місцевій газеті один краєзнавець: "Сама по собі Борова як населений пункт історичної ролі не грала і навіть невідомо точно, коли і ким вона заснована".
     З цим твердженням важко погодитись, хоча і не викликає заперечень думка про те, що історія Борової ніким і ніколи спеціально не досліджувалась, що й спонукали вищезгаданого автора до таких невтішних висновків.
     Ретельне ж дослідження доступних джерел дає можливість частково привідкрити таємничу завісу над історією Борової, тобто все ж таки дізнатись, "коли і ким  вона заснована" і яку "історичну роль" відігравала.
     В "Історії міст і сіл УРСР. Харківська область" зазначається: "Сучасна Борони включає хутір Боровий і слободу Борову. Відомо, що вже в 1698 році на правому березі Оскола, біля гороховатських скель, існувала так звана Гороховатська чоловіча пустинь - невеликий монастир. Згодом, у 1760 p., цей монастир розташовувався ні лівому березі Оскола, при впадінні річки Борової. Можливо, що водночас н монастирем був заснований і хутір Боровий. Перша згадка в літературі про цей хутір датується 1773 роком".
     Частково можно погодитись з цим виданням щодо заснування Борової, але при цьому слід внести суттєві уточнення і доповнення.
     По-перше, сучасна Борова включає безліч хуторів з різними назвами, в тому числі слободу Борову, яка виникла із хуторів, що належачи слободі Гороховатка.
     По-друге, монастир виникає не у 1698 р. і не біля Гороховатки, а в 1664 р. «на усть - Боровенского колодязя на ріці Оскіл», тобто в гирлі річки Борова при впадінні її в Оскіл. Заснував цей монастир монах Монасій, і спочатку він називався Боровенська пустинь, бо був на річці Борова (інша її назва в давнину - Боровенька).
     По-третє, не можна погодитись з "Історією міст і сіл", що "водночас з монастирем був заснований і хутір Боровий". У XVII ст., а можливо, й на початку XVIII ст. для цього не було ніякої можливості з-за постійних нападів татар, які практично контролювали лівобережжя Оскола. Це й змусило монахів дещо згодом переселитися на правий берег Оскола, ближче до Гороховатки під захист Остропільської козацької фортеці. А назад монастир повернувся аж у 1760 p., з того часу і можливе заснування при ньому хутора.
     По-четверте, цей хутір називався Борова, а не Боровий. Як ми покажемо далі, крім хутора Борова, що знаходився безпосередньо при монастирі, існувало ще два хутори під назвою "Боровий": перший - на місці сучасного села Чернещина за 25 км від монастиря і другий - поміщиці Трекової, за 18 км вище по течії річки Борова від монастиря (зараз тут південно-східна околиця села Шийківка). Як ми бачимо, обидва утори ніякого відношення до сучасної Борової не мають, бо знаходились на досить значній відстані від неї.
     "Ведомости о провинциях и комиссарствах Слободско-Украинской губернии и стоящих в них местечках, селах, деревнях и находящихся в оных жителях мужского и женского пола, с подразделением их на сословия" за 1773 рік у Сватово-Лучанському комісарстві Ізюмської провінції серед інших поселень зазначається і "Борова, она же Гороховатская Богородицкая пустыня, на устье степной речки Боровой, при впадении ее в реку Оскол". Тут же зазначається кількість мешканців Борової: "Церковных монахов - 4; белого духовенства - 2 муж., 2 жен.; черкас дданных пустыни - 94 муж., 89 жен., всего - 183 души." Всіх же мешканців настиря і хутора- 191 чоловік.
     Як ми бачимо з цього документа, в хуторі при монастирі проживало близько двох сотень жителів, здебільшого монастирських селян (кріпаків). На той час та ще й для тої малонаселеної місцевості це було досить-таки значне поселення. Отже, перша згадка в документах про хутір Борову датується 1773 роком.
     "Ведомости к Генеральному плану Купянского уезда по состоянию на 1785 год..." монастир і хутір при ньому подаються такі відомості: "Гороховатская пустынь владение строителя с братией. Число дворов - 20, число душ - 122 мужеска, 124 лека. Лежит на левом берегу реки Оскола и при озерах Песчаном и двух безымянных и на левой стороне безымянного оврага. Оная пустынь состоит сверх штата. Вокруг оной ограда с двумя башнями. В той ограде церковь во имя Рождества Пресвятыя Богородицы. Строительныя и братския кельи деревянные. А дачею простирается по берегах речки Боровой, на которой пруд и при нем состоит мучная мельница о четырех поставах во владении оной пустыни братства. Действие имеет не во весь год, а только в весенние и дождливые времена. С нее годового доходу получает хлебом до семидесяти четвертей. Реки Оскола и озер Розоватого на правых сторонах и по обе стороны показанной реки, безымянного протока, озер Трапезного, Песчаного и двух безымянных. Показанная река и речка против пустыни и дачи в нее жаркое время в самых мелких местах бывают: река Оскол глубиною две ни, шириною — двадцать пять сажень; речка Боровая глубиною пол-аршина, шириною - три сажни, а проток пересыхает. В реке, озерах рыба: щуки, язи, шерешперы, судаки, сомы, лещи, окуни; в речке: налимы, пескари, плотва, гольцы и ерши. Уловленая из оной употребляется для братии. Вода в реке, озерах и речке для употребления людям и скоту здорова. Земля грунт имеет черноземный с песком. Из сеянного на нем хлеба лучше родится рожь, пшеница и просо, а прочие семена средственны. Сенные покосы против других мест травою лучшие. Лес растет дровяной, дубовый, липовый, осиновый, ореховый и терновник. Для поташа не способен. В нем звери: волки, зайцы и лисицы. Птицы: орлы, ястреба, тетеревы, скворцы, дрозды, синицы, соловьи, кукушки, дятлы, вороны, сороки и воробьи.
     Подданные черкасы состоят на монастырском изделье. Земли на братию обрабатывают сто пятьдесят десятин, а затем остальную землю запахивают на себя. Женщины сверх полевой работы упражняются в домашнем рукоделии: прядут лен-поскан и овечью шерсть, ткут холсты и сукна для своего употребления. Всего земли - 1105 десятин".
     Вище по течії річки Борова від монастирського хутора Борова і по обидва боки долини річки знаходився ще ряд хуторів, які належали до слободи Гороховатка:
     "Федоренков, Сиколов, Колесников, Любов, Денисов... на левом берегу речки Боровой; Грабарев - на левой стороне речки и яра Боровых, Гноевой - на левой стороне речки Боровой, а яра Борового на правой стороне, Боровков, Шиповалов, Сизонов..., Молчанов - на правом берегу речки Боровой, Краповой - на правых сторонах показанной речки и от ее отвершка, Гомов на левом берегу речки нижней Лимонки, Абазин - при безымянных озерах, Каламицын, Оселенков, Сиколов и Кашубип безживых урочищ, Шоколов - на левой стороне яра Борового...". Всі ці хутори, як зазначає архівний документ, "поселены для одного только скотоводства".
[cp:newpage]
        Очевидно, що назва хуторів Борова, Боровий та слободи Борова походить віл найменування лівої притоки Оскола - річки Борової, що протікає біля них, а річку найменовано в зв'язку з прадавнім сосновим бором, що простягнувся тут на 20 км.
     Назви ж інших зазначених хуторів походять від прізвищ їх засновників та найбільш чисельних жителів: Федоренків - Федоренко; Сикалів - Сикало; Колесників Колесник, Колісник; Любів - Любий; Денисів - Денисов; Грабарів - Грабар; Гноєвий Гноєвий; Боровков - Бровко; Шиповалів - Шаповалов; Сизонів - ?; Молчанів Молчанов, Мовчан; Краповий - ?; Гомов - Гомон, Абазін - Абазін; Каламіцин Каламіцин; Оселенків - ?; Кашубін - Кашуба; Шоколів - Шокало. За винятком трьох хуторів (Сизонів, Краповий, Оселенків), походження яких малозрозуміле, бо схожих прізвищ тут начебто не зустрічається, всі інші прізвища як у XIX ст., так і тепер складають групу найбільш поширених не тільки в селищі Борова, а й у Борівському районі.
     В листопаді 1788 р. монастир було зліквідовано, його землі та майно перейшли власність держави, селян перевели у розряд економічних, а згодом - державних. Ось чому пізніше, в XIX ст., хутір Борова (Боровський, Боровий Посьолок, Пустинька) згадується в літературі як казенний хутір. Зрозуміло, що топонім Пустинька засвідчує зв'язок з колишнім монастирем (чоловіча пустинь). Це була спочатку народна назві яка згодом стала офіційною і вживалася паралельно з назвою Посьолок Боровий, а вже за радянської влади це поселення було перейменовано в село Оскіл. У 1957 р. воно було затоплене новоствореним Червонооскільським водосховищем.
     Не можна погодитись з "Історією міст і сіл УРСР. Харківська область", де зазначається: "у 1794 р. з території ліквідованого шість років тому монастир» перенесено до хутора Борового на лівому березі річки церкву, навколо якої розрослась і слобода Борова", при цьому зроблено посилання на "Историко-статистическое описание Харьковской епархии" Філарета Гумільовського.
     Ще раніше, у XIX ст., так само стверджував К.Щелков в "Исторической хронолої ми Харьковской губернии": "1794 - в Боровское, Боровой Поселок, Пустынька, при Боровой Купянского уезда, перенесен из упраздненной Гороховатской пустыни (1788) храм Рождества Богородицы", знову ж посилаючись на працю Філарета.
     Насправді ж у Філарета подібне твердження відсутнє, і це є не що інше, як довільне трактування його слів: "Пустынный храм обращен был в приходской для монастырских крестьян, а в 1794 году перенесен на другое место для образовавшейся здесь слободы Боровой, на месте же храма устроено кладбище".
     Справа в тому, що монастирський храм не міг бути перенесений у хутір Борівський (Пустинька, Посьолок Боровий), бо він і так існував поруч із цим хутором на території монастиря. Церква ж була перенесена на 5 км вище по течії річки Борова в центр сучасної Борової, туди, де зараз знаходиться районний Будинок культури. Ця церква декілька раз перебудовувалась, але зоставалась на своєму місці аж до 30-х pp. XX ст., коли була зруйнована і спалена місцевими атеїстами.
     В "Клировых ведомостях Купянского уезда слободы Боровой Рождество-Богородицкой 3-го класса церкви за 1863 год" зазначається: "Церковь зданием Деревянная, перенесенная из Гороховатской упраздненной пустыни 1792 г. и окончена постройкой 1794 г. В 1844 г. возобновлена по новому плану и фасаду с пристройкой трапезы, с колокольнею".
     Філарет  правильно зазначає, що церква була перенесена в уже існуючу слободу Борову. По карті ж XIX ст. видно, що слобода Борова і Посьолок Боровий - це різні Населені пункти, які знаходяться на відстані не менше, як 5 км. Та й пізніше, коли посьолок Боровий (Пустиньку) перейменували в село Оскіл, це село і село Борова ли центрами окремих сільських рад (Оскільська і Борівська сільради), а злилися ни в одне поселення аж після затоплення села Оскіл у 1957 p., коли частину жителів реселили в Борову.
     "Історія міст і сіл" сама собі ж протирічить, бо заявивши, що навколо хутора Борового розрослася слобода, декількома абзацами нижче абсолютно правильно зазначає: "На початку XX століття слобода розрослася, особливо в напрямку до хутора Борового, з яким з'єдналась однобічною вулицею - Одноребрівкою... В 1957 оці створено Червонооскільське водоймище, яке затопило місця, де був хутір Боровий, або Слобідка, як з часом його почали називати. Населення Слобідки переселилося на західну околицю Борової. Село стало більш компактним, добре впорядкованим. Лише вулиця Одноребрівка, що пунктиром хат простяглась на декілька кілометрів на захід, немов вказує на ті місця, де колись оселились перші мешканці.
     Причина помилки авторів статті про Борову в "Історії міст і сіл" полягає в тому, що вони некритично підійшли до вивчення джерел, не користувалися картографічними матеріалами, недостатньо дослідили топоніміку краю в XVIII-XIX ст. в комплексі, а розглядали лише окремі її елементи. Це й спричинило те, що вони допустились грубих просторово-географічних помилок і спотворено представили процес утворення сучасної Борової. Якоюсь мірою цьому сприяло і те, що на зазначеній території жувало не менше півдесятка подібних топонімів (Борова, Боровий, Борівський та тлі), які час від часу змінювали свою форму і мали по декілька паралельних назв.
     Як зазначає друге видання "Истории городов и сел...", перша згадка про слободу Борову відноситься до 1790 року. В "Атласе Слободско-Украинской губернии", складеному в 1797 р., вказується, що слобода Борова утворена на лівому боці річки Борової із хуторів, які належали слободі Гороховатці. В ній нараховувалось 918 жителів - "військових обивателів".
     Отже, слобода Борова виникла незалежно від монастирського хутора Борова (інші його назви пізніше - Пустинька, Посьолок Боровий, Слобідка, Селище, Оскіл) десь не пізніше 1790 р. Утворилася вона з хуторів Федоренків, Сикалів, Колесників, Любів, Денисів, Грабарів, Гноєвий, Боровков, Шиповалів, Сизонів, Молчанів, Краповий, Абазін, Каламіцин, Оселенків, Сикалів (два різних хутори з одинаковою назвою), Кашубін, Шоколів, що були дрібними поселеннями всього в декілька дворів і існували в долині річки Борова десь з 70-80-х pp. XVIII ст. Злившись в одне поселення, ці хутори і утворили слободу. Визначальну роль у становленні слободи Борової відігравало перенесення сюди церкви Різдва Богородиці з хутора Пустиньки, з території колишнього монастиря.
     Взагалі ж правомірно починати історію сучасної Борової із заснування Боровенської пустині (1664) в гирлі річки Борова, а особливо з 1760  p., коли цей монастир переселився з-під захисту Остропільської фортеці назад на річку Борову і біля монастиря виник хутір. Як ми бачимо, пізніше цей хутір злився з Боровою, або його жителі переселилися в це село. Та й сам топонім Борова засвідчує цей тісний і нерозривний зв'язок.

 
 
 
Rambler's Top100