Вас вітає
Незалежний медіа ресурс
 
Цитати та афоризми
Як майже завжди в політиці, результат буває протилежним передбаченню. (Франсуа Рене Де Шатобріан)


вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Авторизація

  Запомнить меня  [?]
Забыли пароль? |  Регистрация


Также Вы можете войти используя:
Yandex Google Вконтакте FaceBook Mail.ru Twitter Livejournal Loginza MyOpenID OpenID WebMoney
Корисні посилання
Для отображения блока требуется Flash Player 10

$MYINF_31$

Радіо Онлайн
Слухати
 

Спасибі, дядьку!

Тетяна Лукінова 12-11-2016 22:17

Дуже люблю українську, вважаю її найкрасивішою мовою у світі. Вона народжена, щоб створювати прекрасні рядки віршів і пісень.

 

Це справжня війна. Без стрілянини, без крові і смертей. Але і без жалю, без милосердя. Бо на кону – існування цілої країни. Адже жодна нація не може успішно вибудовувати і утримувати життєвий простір, якщо вона не здатна захистити свої культурні та історичні надбання, а, значить, і рідну мову.
З 2014 року я не написала жодного рядка мовою окупантів і практично нею не спілкуюся. Хоч і усвідомлюю, що марафон, розпочатий в Україні в знак опору русифікації, буде довготривалим, виснажливим і повним невтішних ускладнень, я з готовністю приєдналася до нього.

Дуже люблю українську, вважаю її найкрасивішою мовою у світі. Вона народжена, щоб створювати прекрасні рядки віршів і пісень.

Підтримую будь-кого – чи то вченого, чи митця, чи спортсмена, чи журналіста, чи пересічного громадянина – який бодай хоч раз за останні два роки зібрав докупи свою гідність, мужність і совість – і відмовився від російської. Обожнюю людей, які всіляко сприяють відродженню і популяризації наших мовних скарбів.

Ну, а такі, що вперто вичавлюють із себе щось жалюгідне, на кшталт «гаваріт», «броются» і «плотят», викликають лише сміх і жаль. Цікаво, як би вони себе ідентифікували, якщо б отримали запитання про національну приналежність? Живуть в Україні, а пишуть оголошення, заяви, назви магазинів, звертаються до чиновників і спілкуються в соцмережах на коверканій російській. Як послухаєш і почитаєш – реготатимеш до гикавки.

Комплекс меншовартости.

Багато зусиль доклала метрополія, щоб виростити цю огидну бацилу  і імплантувати її у волелюбне тіло української нації. Це їй майже вдалося. Та все одно, здорових клітин ще дуже багато, надія на остаточне, хоч і не близьке одужання, додає нових сил у боротьбі з цим лихом.
І де б ти не був, шановний читачу – в державному офісі, крамниці, маршрутці, готелі, вокзалі – не забувай: ти – Українець!

Трапилось мені нещодавно завітати до нової аптеки. І все б наче гаразд: чистенько, зручно, професійно. Але враження було зіпсовано, як тільки дві продавчині, молодша і літня, відкрили рота. Як не намагалась я змусити їх адекватно моєму зверненню перейти на українську, жінки не здавались. Відповіді на пряме запитання, чому при наявності всіх табличок і написів, зроблених державною мовою, дамочки видавали лише російську, я не отримала. Вже у розпачі нагадала обом про те, що заклад, де вони працюють, та й вони самі врешті, знаходяться на території держави Україна, тож і мова повинна бути логічно українська. Я вже мовчу про те, що воюємо ми на своїй землі із загарбником – Російською Федерацією. Але… розчарована, покинула заповідник українофобії, не втішалась навіть на згадку про отриману дисконтну картку. Дала собі слово – більше туди ні ногою, далебі, аптек у нас майже стільки, скільки й хворих.

Даремно зарікалась: завела – таки доля ще раз. З неприємним передчуттям зупинилась перед скляними дверима, аж гульк – а за прилавком чоловік. Відразу ж рушила в атаку, голосно замовляю ліки… та й отетеріла: привітно всміхається, приємно джеркоче, та такою гарною українською, що аж розцілувати його хочеться!

Довго ми обмінювались люб’язностями, на щастя, покупців у залі не було.

В той же вечір ще довелося зазирнути в декілька крамничок. Ейфорія була така стійка, що навіть почувши там слово «рублі», яке завжди доводило мене до сказу, я відреагувала дуже мляво, майже без ентузіазму.

«Александр», як було зазначено у дядька на нагрудній кишені білого халата, «зробив» мій вечір.


Попередня стаття:  побудовано десятки заводів
Наступна стаття:  Голод прийде, взнаєш

Коментарі користувачів

Додати коментар

Вибачте, у Вас не достатньо прав для коментування.

 
 
 
Rambler's Top100